Размышления психотерапевта

Ти покинув мене, - дівчина відкрила пачку з таблетками. Але все-рівно я прийду до тебе, - провалюючись в смертельний сон пробурмотала вона. - Люба, я ніколи не покидав тебе, це ти покинула себе! - його голос зненацька прозвучав поряд. Вона обернулася, очі   коханого з гнівом дивились на неї.   - Я вмер. Я не можу бачити сонця, чути птах, радіти життю і обіймати своїх рідних.   Я не можу, бо я вмер! Ти   же можеш побачити світ, ниряти в море, збиратися на гори, кохати, родити дітей. Ти можеш все, так чому ти занурена в своїх стражданнях?! Радій, плач, гнівись, страшись але живи! Коли прийде   твій строк, я радісно тебе зустріну. А зараз, тебе пора почати жити! Вона підскочила від різі та нудоти в животі… Ніч відступала, промені сонця повільно, але впевнено, проникали в кімнату. Дівчина встала і підійшла до вікна і, немов прийнявши якесь нове для себе рішення, з силою розгорнула його стулки. Ранковий вітер обдав її волосся і глибоко зітхнув, в...